Цитата:
Допис від Карача
Рады меня видеть?
|
Аякже! Ще б пак!
Адже усвідомлюючи, що не варто сидіти склавши руки, що нічого до тебе не прийде саме по собі, що називається за "гарні очі, чорні брови".
Наважитися жити та бути щасливим, не зважаючи ні на що.Подібні є всюди. Знайти такого ж, як ти сам... часто складніше наважитися.
Такі, як я, не мають права на життя.
Ба, більше! Такі, як я...
не повинні навіть народжуватися.
Але...
Ми - є.
Ми блукаємо цим світом,
заглядаючи у чужі вікна.
Шукаючи...
Подібних до себе.
Бо,
є щось...
Воно не дає заснути у темряві,
у оксамитово-холодній тиші.
І...
такі, як я
встають із своїх ліжок.
Йдуть до прямокутних вирізів у стінах будинків,
кладучи долоні на це
холодне та байдуже скло.
Такі, як я...
З надією дивляться у небо.
Благаючи... щиро бажаючи
так мало.
Просто бути почутими.
Без сподівання на відгук.
Просто по-чу-ти-ми.
Та насправді,
нас є багато.
Таких, як я.
Тих, кому не варто було б і народжуватися.
Але.
Ми - є. Ми - живимо.
Бо померти - означатиме показати своє безсилля.
Слабкість.
А такі, як я
вважають слабкість неприпустимою вадою.
Єдиною вадою,
якої немають
такі, як я.
Може, не такі ж ми всі унікальні. Не такі вже особистості...
А жити... жити можна по різному. Комусь і на порозі смерті - пік життя. А хтось не баче сенсу в буденності... Кожному своє, що там казати. Вибір є завжди!