Жизнь во всех ее проявлениях

[Корнелия]

Эту тему меня побудили открыть люди, с которыми я познакомилась здесь на форуме, и благодаря которым,я посмотрела на мир другими глазами.
Мы живем в разных местах, у каждого своя жизнь, работа, семья. Но несмотря на это, нас объединяет общее увлечение.
И все эти люди, способные помочь ни за что-то, а за просто так! Выразить слова поддержки и понимания.
Я верю в искренность человеческих чувств и сострадание, так давайте делиться хорошим настроением.
Уходит время, день за днем,течет как река, и в каком бы настроении я не находилась, я стараюсь смотреть на мир вокруг меня. Люди радуются, переживают, сходят с ума, влюбляются, умирают...
Я люблю своих близких, своих друзей, своих детей, с улыбкой отношусь даже к незнакомому человеку, который всего лишь улыбнулся мне проходя мимо. Люблю солнышко, воздух, люблю смотреть, видеть и слушать. И даже в трудные моменты я понимаю, что у меня есть любовь. Это прекрасно. И это даёт мне надежду.


- - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Открыв калитку, выйду на порог.
Весна прошла, и лето пролетело.
На небе светит бледно лунный рог.
А солнце луч свой спрятать не успело.
Так тихо,на границе ночи-дня
Спокойно льются воды под луною.
Еще светло, но уж блестит волна,
Касаясь острой осоки водою.
Осенний беж взяла трава
И лишь кустарник зеленеет.
Ах, как природа, ты права
Он ярким стал, а все бледнеет.
Еще бушует летний сок,
Бежит по стеблям и по листьям.
Еще возьмет тепла глоток
Возьмет последний день у жизни.
По яру стелиться туман,
Ложиться мягко пышной пеной.
Клубится с горок он в бурьян,
В нем тонут заросли мгновенно.
А над туманом рыжий сад
И листья, словно капли меда
Стекая с веток, в пар летят
И обретают там свободу.
Из труб речных идет дымок,
Он в небо медленно струится.
Но дыму видно не невдомек,
Что в небе алом раствориться.
Навис бровями над рекой обрыв,
Угрюмо и лениво, шумит седеющей травой.
А все-же, он красив на диво.
В кафтан из алого сукна
Оделся небосвод в тот вечер.
Но бирюзовость волокна
Придал узором неба-ветер.
Звезда, как пуговка горит
В одежде алого заката.
Мерцая, буд-то говорит:
Все возвращается когда-то!

[Вячеслав69]

Допис від Карача

Ты чего Слава издеваешься!!!!??????
Как участник.........ЛОЖЬ!!!!!!!!!
Оффтоп

Ангола - Т-34____

???

[Вячеслав69]

Допис від Карача

Ладно - объясню....

СЛОЖНО ОБЪЯСНИТЬ

Дякую за змістовність відповіді

НИ КОГДА НЕ ХВАСТАЮСЬ

Прийняти шану суспільства воїну - що в тому такого.
Навіть більше. Це потрібно всім! І Солдату - захістнику країни, і тим, кого він захістив своєю відвагою, потом, кров'ю, навіть життям.

ЧТО БЫ ТЕБЯ ЭТО НЕ КОСНУЛОСЬ)))))

Хай Бог милує КОЖНОГО!!!

[Вячеслав69]

Просто гарна поезія (можливо філософія) від Ліни Костенко.
Не найулюблініше ( прибережу на потім :-)), але неймовірне, як власн все Слово Ліни Василівни.

На історичних перекатах,
в чаду чиєїсь маячні
люди завжди на барикадах,
знають про це чи ні.

Барикади цегли - проти бездомності.
Барикади поезії - проти бездумності.
Барикади совісті - проти берій.
На барикадах - не до фанаберій.

А комунари - як комунари.
Кому лафет,
а кому і нари.

Мужність не дається напрокат.
Не бува бароко барикад.

Фуркне з купідонів потеруха,
коли свисне куля біля вуха.

Так що відійдіть, будь ласка,
хто боїться бути збитим, наче в кеглі.
Смерть - це ще не поразка.
В переможних боях
теж бувають полеглі.
Злазьте з барикад, герої до першої *скрути.
І припиніть міщанські тари-бари.
На барикадах мають право бути
повстанці,
______ вороги
___________і санітари.

[Карача]

[Карача]

Накотило))))

[Карача]

[Карача]

[Konstantin L]

[Cognitio rerum]

[Konstantin L]

Cognitio rerum! Пройдем по классике?

[Cognitio rerum]

[Cognitio rerum]

[Проц]

Ну и конечно

[Проц]

Konstantin L, а как Вам три немки?

[Вячеслав69]

Втомлюємся...
Сильно втомлюємся...
Інколи дуже сильно втомлюємся...
Іноді навіть занадто сильно стомлюємся...
Всі втомлюємся, якими би твердими і міцними незламними мов граніт лицарями не були.
Від зневіри,
Від розпачу,
Від постійної напруги,
Від суцільного негативу,
Від, здається, всього на світі,
Від, здається, край, повний край та *здець!
Аж ні. "Час минає, або минаєм ми" - попускає.
Проходить час - попускає.
Або - задавлює.
І ніякі лати не врятують від себе самого
Сергій Жадан.
ПОРУЙНУВАННЯ ЄРУСАЛИМУ
(Лицарська поезія)

Лицарство прагне воєн.
Лицар вдягає збрую,
важчу за нього вдвоє,
що, власне, його не турбує.

Лицар кохає неню,
має право на працю –
відрубувати полоненим
руки, ноги чи я*ця,

робити замахи, змови,
ставити церкву шпилясто.
Натомість, не має змоги
займатись, наприклад, бля*ством

на службі, або в гешефті
кохатись. Лицарю гоже
минати спокуси дешеві,
на царство чекаючи Боже.

Лицар людина вільна.
Попри можливі страти
постійно встряє у війни,
щоби надерти с*аки

маврам, чи пак арабам.
Залізом прикривши сподні,
лицар прямує радо
на Схід, за гробом Господнім.

Де-небудь в країні теплій,
на прю стаючи, мов до праці,
він потерпає в пустелі
від спраги та мастурбацій.

Молитву співаючи Богу,
в’їжджає врешті в долину.
Тримає вперто облогу
під стінами Єрусалиму.

Далі – питання часу.
А час приносить утіху –
в місті вмирають часто
настільки, наскільки й тихо.

Дохнуть, мов зловлена риба,
слабнучи від нудоти.
Ще деякий час потрібно
тримати облогу, аж доки

місто відчує втому.
Лишаться лише каліки.
В місто ввійти, а потому
чинити розбій, оскільки

життя, воно як намисто –
не варто шукати початок.
Три дні грабувати місто,
або ґвалтувати дівчаток

чи хлопчиків. Справа смаку
та досвіду. Лицар має
свободу вибору. Мапу
роздерто. Знамено має

на вітрі. Ясніють далі.
Та лицаря в самий розпал
посеред мертвих кварталів
раптово проймає розпач.

Тож лицар скидає лати
і лицарю перед Богом
глибоко по*бати
щодо наслідків цього.

Його ридання гарячі,
він гнеться під часу плином,
і повзає навкарачки
спаленим Єрусалимом.

Кигиче, Месію кличе,
сипле прокляття й погрози.
І сірим його обличчям
стікають брунатні сльози.